Нікішина В.В.

Миколаївський державний університет імені В.О.Сухомлинського

ПРОБЛЕМА ДІАЛОГУ У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ

Актуальність теми навчального діалогу в особистісно розвиваючому навчанні визначається тим інтересом, який викликають проблеми особистісно-орієнтованої освіти. Сьогодні змінилися вимоги до випускника школи. Це зумовило пошук нової парадигми наукової педагогічної свідомості, яка припускає крупні інновації в розумінні особистісного підходу до освіти. Змінюється й сутність спілкування між вчителем та учнем, яке набуває характеру діалогу.

В сучасній педагогіці діалогова форма навчання стає інноваційною технологією, заявляється як провідний принцип особистісно-орієнтованої освіти (Є.В. Бондаревська, В.В. Серіков, С.Ю. Курганов, В.Т. Фоменко, І.С. Якиманська та ін. ). Конкретні суб’єкти освітнього процесу і педагогічного спілкування – вчитель і учень, а їх спільна діяльність – це проектування навчання. Діалог виступає тут не як запланована ситуація на навчальному занятті, а як спосіб життєдіяльності суб’єктів в освіті. Під діалогом розуміється певне комунікативне середовище, що містить в собі механізм становлення особистості. Діалог – це момент самоактуалізації, “прориву” особистості. Особлива увага акцентується на позиції рівноправної взаємодії педагога з учнями. Ідея рівноправності, значущості особистості учня в процесі педагогічної взаємодії на сучасному етапі закономірно виявляється в посиленні уваги до діалогу, який проголошується провідною формою педагогічного спілкування.

У рамках філософської концепції діалогу культур (М.М. Бахтін, В.С. Біблер, Л.М. Баткін та ін.) діалогічність розглядається як провідна характеристика свідомості й мислення сучасної людини (В.С. Біблер), «майже універсальне явище, яке пронизує усю людську сутність та всі стосунки і прояви людського життя взагалі, все, що має сенс і значення» (М.М. Бахтін).

Діалог можна сприймати як методологічну основу виховної й освітньої парадигми, оскільки діалог є «універсальною суперформою подолання соціальних та міжлюдських антагонізмів, приведенням у відносну відповідність ідеалів і реалій людського існування» (В.В. Горшкова).

Таким чином, в педагогіці у даний час діалог виступає одночасно і як методологічна основа особистісно-орієнтованого підходу, і як засіб та спосіб його реалізації. Тут діалог стає способом суб’єкт-суб’єктної взаємодії, реалізацією особистісного підходу через створення загальної атмосфери довіри та прийняття, урахуванням особистісної самоцінності учня. Безумовно, в процесі реального діалогу його учасники мають нагоду відчути себе значущими особистостями, і ця особливість грамотно збудованої діалогічної взаємодії створює ту основу, ту платформу, завдяки якій можливо реалізовувати подальшу логіку будь-якого виховного процесу.

Особистісно розвиваючий потенціал діалогу пов’язаний з діалогічною природою особистості, з тим, що вона існує в постійному внутрішньому діалозі з самою собою. В ній незмінний своєрідний рух від свідомості до мислення і назад. Головна характеристика учасника діалогу – готовність до пошуку значення цінностей і колізій, з якими він зіткнеться в діалогічній ситуації. Діалог виконує тут важливі функції: він мотивує прийняття й обґрунтування діяльності та якоїсь лінії поведінки; створює емоційно-енергетичне підкріплення активності й умови для самопрезентації; сприяє відкриттю особистістю власних значень.

Звертаючись до педагогічного діалогу і розглядаючи його виховні засоби, виявляючи й аналізуючи мовленнєві механізми діалогічної взаємодії, можна визначити значущі основи діалогу і в навчанні, і у вихованні. Це перш за все проблема розуміння в діалогічній взаємодії.

Будь-яка діяльність в школі тісно пов’язана із процесом спілкування. Зі всього різноманіття його видів спілкування виступає як взаємодія між педагогом і учнями, яка відбувається практично безперервно і несе в собі певний виховний заряд. Її ефективність та загальна емоційна спрямованість залежать як від змісту, так і від форми спілкування. Соціальне значення спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передачі культури і суспільного досвіду. Спілкування з педагогом є одним з головних чинників розвитку дитини. Воно забезпечує залучення особистості, яка формується, до суспільно-історичного досвіду людства, оскільки саме за допомогою спілкування відбувається обмін способами, навичками, уміннями, результатами діяльності, втіленими в матеріальні, духовні й культурні цінності. Спілкування – це завжди акт взаємовпливу суб’єктів, що спілкуються. Як педагог впливає на учнів, так і вони в процесі спілкування впливають на нього і один на одного.

Учасники спілкування в логіці мовленнєвої ситуації, в якій і знаходиться урок, – це мовець (вчитель) і слухач, який одержує інформацію (учні), що частіше всього і відбувається. Важливо, щоб мовець та слухач в процесі мовленнєвого діалогу постійно мінялися місцями, тоді відносини між учасниками діалогічної взаємодії можна розглядати не як відносини суб’єкта (активного, який говорить) до об’єкту (пасивного, слухача або адресату), а як діалогічний взаємовплив суб’єктів, що спілкуються, тобто як реалізація суб’єкт-суб’єктних відносин. Стосовно ситуації мовленнєвого спілкування вчителя та учня на уроці суб’єкт-суб’єктні відносини з’являються у вигляді реплік, які циклічно змінюються, де постійно присутній зворотний зв’язок одночасно є інформаційним стимулом для співбесідника. В цьому основа педагогічного діалогу.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Мудрик А.В. Общение в процессе воспитания. – М.: Педагогическое общество России, 2001.

2. Сериков В.В. Личностно-ориентированное образование // Педагогика. – 1994. – № 5.

3. Якиманская И.С. Технология личностно-ориентированного обучения в современной школе. – М.: Сентябрь, 2000.